Рейтинг книги:
5 из 10

Давно, знебулий раб, замислив я втекти...

Олди Генри Лайон

Уважаемый читатель, в нашей электронной библиотеке вы можете бесплатно скачать книгу «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...» автора Олди Генри Лайон в форматах fb2, epub, mobi, html, txt. На нашем портале есть мобильная версия сайта с удобным электронным интерфейсом для телефонов и устройств на Android, iOS: iPhone, iPad, а также форматы для Kindle. Мы создали систему закладок, читая книгу онлайн «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...», текущая страница сохраняется автоматически. Читайте с удовольствием, а обо всем остальном позаботились мы!
Давно, знебулий раб, замислив я втекти...

Поделиться книгой

Описание книги

Серия:
Страниц: 2
Год:

Отрывок из книги

– Юродний Брат? Не хочу до нього! Не треба. Він чіплятиметься. Шарудітиме, шарудітиме… Проситиме, щоб я ліпив. Багато ліпив. Не так, як я хочу. Як люди хочуть. Їх багато, вони всі хочуть, а я один… Тільки у вас все одно не ліпиться: люки, стіни, асфальт. Ні, не хочу. – Ну чому ж – не ліпиться? Ваші роботи показували відомим мистецтвознавцям: вони просто в захваті! У вас, дорогий мій, безперечно, талант. Ви виліпили чудовий скульптурний портрет своєї матері – за цим портретом її змогли ідентифікувати, з’ясували, хто ви насправді, у вас знайшлися родичі… – Ро-ди-чі… Не хочу до Юродного Брата! Не хочу! – Заспокойтеся, будь ласка. Не хочете – і не треба. Ніхто вас силоміць до нього не відправить. Якщо ви вважаєте за краще залишитися в пансіонаті – ласкаво просимо. Я радий, що вам подобається у нас. – Тут краще, ніж у місті. Але вдома – ще краще. Тут у мене обличчя хитре. Прикидається. Я бачив. У дзеркалі. Вдома я інший. Правильний. А тут все дуже тверде. Камінь твердий. Дерево тверде. Навіть люки тверді. Не ліпляться. Я сам твердий. День-ніч, день-ніч, вдень – сонце, вночі – місяць. Нудно. Треба інакше. Мамця любить гратися: місяць – вдень, сонце – вночі. Або разом. Або щоб жарко – і раптом сніг. А у вас ніхто не грається. Розучилися, напевно. Затверділи, висохли. Або не хочуть. Чому? Місто, люди: шурх-шурх… Один пла-сти-лін м’який. Ліпиться. Я пам’ятаю, це ви мені дали, лікарю. Шкода, големчики все одно неживенькі виходять. Стоять. Мовчать. Не бігають. Їжу не приносять. Хоча мені їжу й так дають. Пюре з рибою. Морс…

Популярные книги

arrow_back_ios