Рейтинг книги:
5 из 10

Дилогія. Під тихими вербами.

Грінченко Борис

Уважаемый читатель, в нашей электронной библиотеке вы можете бесплатно скачать книгу «Дилогія. Під тихими вербами.» автора Грінченко Борис в форматах fb2, epub, mobi, html, txt. На нашем портале есть мобильная версия сайта с удобным электронным интерфейсом для телефонов и устройств на Android, iOS: iPhone, iPad, а также форматы для Kindle. Мы создали систему закладок, читая книгу онлайн «Дилогія. Під тихими вербами.», текущая страница сохраняется автоматически. Читайте с удовольствием, а обо всем остальном позаботились мы!
Дилогія. Під тихими вербами.

Поделиться книгой

Описание книги

Серия:
Страниц: 4
Год:

Отрывок из книги

От такі й підхожі думки плутались у кожного в голові, як старшина знов озвався: – Так, Денисе Пилиповичу!.. А що ж, діло добре! Цим уже навіки заткнемо їм рота. Може б, ти й за купця був, га? – Та я… як ви, господа хазяїни, скажете, – говорив Денис, – а я, звісно, узяв би… хоч мені й сутужно тепер на гроші, ну, та вже розстарався б… – Розстараєшся!.. Розстараєшся!.. – загомоніли гості. – А ми тобі пособимо в громаді: не попустимо, заткнемо горлянки ротатим. – Спасибі вам, господа хазяїни, спасибі! – кланявся Денис. – Я на вас – як на бога!.. Уже тепер ви мені, а колись і я вам, дасть бог, чимсь пособлю. – Істинна правда, – сказав кум Терешко і додав панської приказки: – Рука ногу моїть. – Правильно! – промовив старшина. – Постановить: продать переселенчеські наділи Денису Пилиповичу Сивашову. – Продать! Продать!.. – загули гості. – А голоту, котора буде верещати, – скрутить! – Скрутить! Скрутить! – Щоб не сміли морди куди не треба пхати, – по мордяці їх! – По мордяці! По мордяці! І все товариство зареготалося. Голосніше за всіх реготався сам старшина Григорій Павлович, і його товсте, сите обличчя з поганенькою руденькою борідкою аж двигтіло все, закинувшися назад. На весь рот реготав і кум Терешко, сміялися Манойло з Остапом, радісно дрібненько сміявся в широку русяву бороду Денис, а череватий одутлий Сучок додавав свого поважного – го-го-го-го! – мов порожня бочка гула. П'яні червоні обличчя, блискучі від поту й смальцю, що на їх повиступав, якось чудно розтягалися, очі заплющувалися, а замісто їх широко зяли ямки червоних пащ-ротів з жовтими великими зубами, вискаленими з-під щетинястих усів.

Популярные книги

arrow_back_ios