Топ 100 лучших книг в жанре: Иностранные языки

Топ лучших книг портала Fanread в жанре Иностранные языки по пользовательскому рейтингу. Каждый посетитель может оценивать книги по десяти бальной шкале. Хочешь выбрать что почитать из самого интересного - заходи сюда.
Аристократка
5
Її високі значні кревні полягли почасти яко політичні в Росії, почасти – забрала їх холера. Її ж занесла доля, по довгих незвичайних борбах, далеко за границю. Проживала до п’ятдесяти років в однім малім убогім селі. Зразу – яко жінка чесного, загальноповажаного чоловіка, яко дідичка; пізніше – яко бідна вдова при своїм сині, однім з найбільших і найнедбаліших п’яниць села. Нічого в світі не було би її спонукало покинути ту місцевість. Навіть просьби її одинокої замужньої доньки – переселитися по смерті чоловіка до неї, покинути п’яницю – не вислухала. – Не можу його покинути! – відповіла сумно, але рішуче, – його покидають і так усі, і чи ж він не мій син? І не покинула його. А відтак звідси видала свою доньку заміж, а що найважніше – тут лежав її муж похований, і тут була вона знана. Кождий селянин, кожда жінка в селі знали і шанували її, для кождого мала пораду й щире слово. Кождій дитині була «бабунею», а недужим – лікарем.
Сава Чалий
5
ЯВА III Ті ж і Микита, вбіга. Микита . Від лісу йде великий гомін, багато десь людей зібралось. Брязк такий, неначе військо. Грива . Може, це Чалий зібравсь обчистить панські комори. Медвідь . Ану лиш, цитьте! (Прислухається біля вікна.) Тиша. Медвідь . Еге, чутно вже клекіт. Коли йдуть гучно, гомонять, то це не гайдамаки, а, певне, панське військо! Треба нам вийти звідсіля, бо як прийде охота освітить шлях, то корчму цю зараз запалять. Перше я вийду. Сидіть тихо. Та слухать: що звелю – робить всім миттю! (Вийшов.) ЯВА IV Ті ж, без Медведя. Грива . З Медведя добрий був би ватажок. 1-й чоловік . Еге. Гаврило . Як скаже що, то зараз і послухаєш. Грива . Добре слухаєм: звелів же сидіть тихо, а ми гомонимо. Мовчать. Тиша який час. Хтось кашлянув. Грива . Не кашляй! Легкий сміх. ЯВА V Ті ж і Медвідь. Медвідь . Корчму минули. Та не мине нас, братці, лиха година! Це Потоцький з волохами своїми прийшов провчити нас за те, що ми не хочемо платити чинш. Всі . От і діждали. 1-й чоловік . Пропащі ми! …
Китайский язык. Полный курс перевода
2012
5
5. , 6. :? :,, Грамматический анализ предложения при переводе Для того чтобы правильно перевести китайское предложение, нужно прежде всего понять его грамматическую структуру, т. е. определить, какие члены этого предложения являются главными, а какие - второстепенными. Если этого не сделать, то ошибки в переводе неизбежны. Главными членами предложения как в китайском языке так и в русском, являются подлежащее, сказуемое и дополнение. Их нетрудно выделить в китайском предложении в случае, если к этим членам предложения нет определений, т. е. если эти предложения являются нераспространенными, например, как в тексте 1: , Китай - страна большая и в то же время малая. Данное предложение является связочным, так как в нем сказуемое состоит из связкии именной частии. Здесь в именной части связочного сказуемого нет определений, и поэтому перевести это предложение несложно. Труднее переводить те предложения, в которых в составе связочного сказуемого есть несколько определений, например: 80-е годы …
Шухлядні краєвиди
5
Заграва – над містом Літають – щастя – й намірів – пір’їнки. Малому – на подряпину – зеленку. Два дженджики – змагаються – за юнку. Добродій – в брилику – усмак – кров’янку. На мить – з кущів – біля каварні – скрекіт. Повішений – пішов – до бару – з крокви. Обслуга – закладу – в циліндрах – круки. Зідхання. Галас. Співи. Охи. Крики. Ворожку – робота – з намету – чути. Моряк – на дошці – вибива – чечітку. Тут – ковтачі – вогню, там – линвоскоки, Гіпнотизери, картярі, макаки. Хто – душу, хто підметки – залиша. — Хто – й заграву над містом, – чвал лошиць. Із серця – стяг, що – на весь світ – росте Сенс існування – гілочкою – глоду— У склянці,– і свідомість – на боліди. Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве. Згорнулася – і скатом – геть – полуда. Ще – поруч – чути: озія' – талапа. Та і її вже – присмерку – поліпи. Хвиля, бува, – й агар агару – хлю'пне, [18] Щоб легше – вдосконалення – халепу. Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус, [19] Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти, Клітини …
Дзвоник
5
Її звали Наталею. Вона була маненька, їй було тільки сім років. Мати її вмерла років уже з півтора, батько був каліка, та ще й п'яниця. П'яницею він був іздавна, але поки не був калікою та жива була жінка, то він якось там хазяйнував на своєму клаптику землі. Але він, підковзнувшися, впав на льоду, переломив собі руку й тоді вже мало що міг робити. А тут жінка вмерла. Він зовсім розпився, прогайнував господарство, продав землю, – зосталася сама обідрана хатка. Він мало коли бував дома, а в тій хаті сиділа Наталя. Сиділа й голодувала. Добрі люди помітили, що вона голодує, почали закликати її до себе обідати, а потім якось поклопоталися за бідну сироту, щоб узято її до сирітського дому. Наталю відвезено до губернії й там здано до того дому. Добрі люди казали, що Наталі буде там краще. Вона й сама силкувалася так думати, але чогось їй страшно було туди їхати. Як приїхала, то стало все її життя по-новому. Дома вона голодувала часом, а як не голодувала, то наїдалася хліба та порожнього борщу …
На глухім шляху
5
Глибокі борозни літ… І це – тоска… Куди сховаюсь від могил твоїх? …А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте – чвиря на глухім шляху. Мороз коле скло, мережить скло. Школа, клас… До повіту – 60, до станції – 80. Навкруги: глуш, глуш, глуш… Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги. …Знаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія». «…В п'ятому віці – дикім і далекім – від Уральських хребтів, від Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германці… І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла, король гуннів. …Проходили віки. І прийшов глухий вік – XIV. І на невідомих азіятських верхів'ях підвелась грізна постать Темерлана…»
Я (Романтика)
5
Іван Іванович задоволене посміхається. – І прекрасно! – говорить він. – Треба бути зразком для інших і особливо для несвідомої позапартійної маси. – Воно, звичайно, так! – говорить Марфа Галактіонівна. – Але все-таки образливо, що цього маленького геройства ніколи й ніхто не помітить і не поставить тобі на плюс. Мій герой рішуче махає своєю білосніжною рукою. – І не треба! – махає він своєю білосніжною рукою. – Боже борони! Я зовсім не хочу, щоб мої безкорисливі вчинки помічали плюсами… Саме так і треба нести знам’я комунізму! Іван Іванович іде до вікна, розчиняє його і задумливими очима дивиться в даль. Він дивиться туди, де кінчається город, де починаються тихі поля і м’яко-бірюзове небо, де прекрасні горизонти тривожать душу тією легенькою тривогою, що не запалює тебе бунтом дрібнобуржуазного імпресіонізу, а зовсім навпаки: ласкає радісним спокоєм мажорно-монументального реалізму! – Не треба! – уже майже несвідомо махає руками Іван Іванович в прекрасний горизонт і, поширюючи ніздрі, …
Сердешна Оксана
5
Набігалась у хрещика, виморила усіх, давай хороводи водити! Повела кривого танця, так що другі дівчата! їх і не видно за нею. Як зірочка вечірня меж усіма зірками; як утінка по воді пливе, та вихиляється, та головкою поводить, та веселенько на усіх погляда… а як зведе пісеньок, знаєте, що при хороводах треба співати, так як та сопілочка або тихесенький дзвоник… Усі прочі співають на увесь рот, а вона і губоньок не роззіва, та її голосочок чуть від усіх, що так за серце і бере… усе б її й слухав… Яково ж то було Веклі, матері її, дивитися на свою доненьку, що хоч вона була і її дитя, і що кожній матері своя дитина мила, а тут сама бачить, що її Оксана-краса усьому селу, і що усі люди зібрались затим, щоб подивитись на Оксану, і що усі, ув один голос, не перестаючи, похваляють її милу Оксану. Як прийде вже додому зовсім увечері, тут вже мати цілує-цілує свою доню, вицілує її усю, приговорюючи: «Ти – моя донечко… ти – моя ластівочко… ти – моя краса, ти – моя слава… через тебе я й весела і …
Persona grata
5
Оповідання Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище Морда. За все: за грубу пику, на якій не хотіло рости волосся, за маленькі жорстокі очі, що завжди дивились кудись поза людину, хоч все помічали, за його вдачу мучителя. Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам'ятні Лазареві і віщували недобре. Через те Лазар почував себе якось непевно, коли помітив, що останніми днями Морда наче навмисне спиняв на ньому свої маленькі очі, мов мацав ними все його тіло, руки, і ноги, і похилені кремезні плечі. Тоді Лазар залазив у себе, запинав арештантський халат, душив у собі злість, а опісля довго чув ще у зморшках обличчя чужий застряглий погляд. Дійшло до того, що, проходячи двором, Морда нерішуче спинявся, підходив до Лазаря, встромляв у нього очі і щось хотів казати: ворушив губами, але мовчав. Оглядівши цілого, переводив погляд в простір і мовчки йшов далі. Се помічали і другі, бо покидали роботу, і з-під сірих суконних шапок блимали вогкі блискучі білки, цікаві …
Мартин Боруля
5
Мартин. Вступающі?! Степан. Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки. Мартин. Яка ж це должность? Степан. Регістратор. Мартин. Губерський секретар, ще й регістратор 7 !.. Якраз для нашої Марисі жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях і приїде, я його і звідціля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним... так, знаєш, політичне, і, коли тепер не приїде, то напиши мені, що скаже. Входе Марися . Марися. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть! Мартин. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш. Марися. Ну, а як же? Я забуваю. Мартин. Он як Степан каже: папінька, мамінька... Степан. Або: папаша, мамаша. Мартин. Чілі: папаша,, мамаша... треба так казать, як дворянські діти кажуть. Марися. Я так і не вимовлю. Мартин. Привчайся: ти на такій линії. (До Степана.) Ходім! (Обніма його за стан.) Канцелярист! …
Цвіт яблуні
5
Посеред хати, на великому подвійному ліжку, на білих ряднах, лежить моє кришенятко, уже посиніле. Ще дихає. Слабий свист вилітає крізь спечені уста і дрібні зубки. Я бачу скляний уже погляд напівзакритих очей, a мої очі, мій мозок жадібно ловлять усі деталі страшного моменту… і все записують… І те велике ліжко з маленьким тілом, і несміливе світло раннього ранку, що обняло сіру ще хату… і забуту нa столі, незгашену свічку, що крізь зелену ум¬брельку кидає мертві тони на вид дитини… і порозливану долі воду, і блиск свічки на пляшці з лікарством… Щоб не забути… щоб нічого не забути… ні тих ребер, що з останнім диханням тo піднімають, то опускають рядно… Hi тиx, мертвих уже, золотих кучерів, розсипаних пo подушці, ані теп¬лого запаху холодіючого тіла, що наповняє хату… Bсe воно здасться мені… колись… як матеріал… я cе чую, я розумію, хтось мені говорить про се, хтось другий, що сидить у мені… Я знаю, що то він дивиться моїми очима, що тo він нена¬жерливою пам'яттю письменника всичує в себе …
Универсальная хрестоматия. 4 класс
2014
5
Снова они сошлись, снова ударились; Иван Быкович отрубил чуду-юду и последние головы, взял туловище — рассёк на мелкие части и побросал в реку Смородину, а шесть голов под калиновый мост сложил. Сам в избушку вернулся. Поутру приходит Иван-царевич. — Ну что, не видал ли чего? — Нет, братцы, мимо меня и муха не пролетала. На другую ночь отправился на дозор Иван, кухаркин сын, забрался в кусты и заснул. Иван Быкович на него не понадеялся; как пошло время за полночь — он тотчас снарядился, взял с собой щит и меч, вышел и стал под калиновый мост. Вдруг на реке воды взволновалися, на дубах орлы раскричалися — выезжает чудо-юдо девятиглавое; под ним конь споткнулся, чёрный ворон на плече встрепенулся, позади хорт ощетинился. Чудо-юдо коня по бёдрам, ворона по перьям, хорта по ушам: — Что ты, собачье мясо, спотыкаешься, ты, воронье перо, трепещешься, ты, пёсья шерсть, щетинишься? Аль вы думаете, что Иван Быкович здесь? Так он ещё не родился, а коли родился — так на войну не сгодился: …
arrow_back_ios