Контррозвідка

Гуляшки Андрей

Гуляшки Андрей - Контррозвідка скачать книгу бесплатно в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Размер шрифта
A   A+   A++
Читать
Cкачать
Контррозвідка (Гуляшки Андрей)

1

Якщо зійти па лисе тім'я Карабаїру, зарослого папороттю та дикою ожиною, і повернутись обличчям на південь, перед очима відкриються кілька пасом лісистих крутих горбів, що поступово даленіють і знижуються, аж поки зовсім зникають у безмірі широкої, залитої сонцем рівнини. Придивившись уважніше, можна помітити просіку в лісі, яка оперізує з заходу на схід кошлатий стан найвищого гірського схилу. Це кордон: земля по той бік просіки належить іншій державі, хоч і гори там такі самі, й небо над ними незгірш синє, і до манливої сонячної рівнини, що розляглася перед очима, здається, рукою подати.

Над цими місцями ширяють орли — кружляють повільно, високо злітають у ясну, прозору блакить. Під гіллям почорнілих ялиць, між соснами та ялинами, помережаними тінями, безшумно пробираються сарни; нечутно стрибають, паче взуті в оксамитові пантофлі, красуні білки. У хащах снують лосі з тривожними очима, а інколи, дуже рідко, підтюпцем пробігає заклопотаний чимось, завжди трохи наполоханий і сумний бурий ведмідь. У цьому царстві зеленої тиші найбільше сірих вовків. Улітку вони бродять поодинці або парами, коли ж на вершинах гір забіліють снігові шапки і мереживо першого справжнього снігу вкриє дерева, вовки збираються у зграї.

На північ від Карабаїру темніють соснові ліси, підносяться де-не-де гори з округлими вершинами, виблискують на сонці рівні лани, широкі хвилясті улоговини, зарослі чагарником.

Селищ не видно — тільки Момчилово самотньо притулилося до скелі, ніби навмисно сховане тут і покинуте в цьому дикому, безлюдному гірському краї.

У Момчилові (раніше воно звалося Рамадан-бей) близько трьохсот будинків. Вони витягайся трьома кварталами, що підковою огинають горбкувате підніжжя похмурого Карабаїру. Будинки здебільшого дерев'яні, двоповерхові, вкриті плитняком, дивляться на вулицю вузькими загратованими віконцями. Вікна, звернені у двори та садки, ширші за ті,

що виходять на вулицю. На лутках у черепках від розбитих глечиків пістрявіють красолі, айстри, червоніє герань. У Марковому кварталі є й кілька цегляних будинків, а дім покійного Алі Ілязова, де тепер військово-геологічний пункт, споруджений з білого каменю; дім цей квадратовий, иачо фортечна вежа, і в сонячний день його дахівку видно аж із голого тімені Карабаїру. Нова школа з бетону та скла, кооперативна сироварня, облицьована з фасаду горбистим цементом, широкі, мов казарми, кошари та корівники у дворі сільськогосподарського кооперативу — ці будівлі нагадують про нові часи й відразу впадають у вічі, вони немовби оживляють пейзаж сумного й посивілого від років Момчилова.

Якщо дивитися на Момчилово здалеку і згори, воно нагадує кубло, змощене в рясному гіллі. Довкола горби та гори, улоговини та схили, які де-де поступаються місцем пасовиськам та диким скелям. Біла звивиста стрічка шосе, що веде до Смоляна, схожа на парчеву спіраль, яка випадково пролягла в цьому відлюдді.

Всі квартали Момчилова відокремлює опуклий, як горб, пустир, посічений зливами і густо зарослий терном. Це улюблене місце лисиць, де вони ховаються і звідки, дочекавшись темряви, крадуться в найближчі подвір'я, обгороджені низеньким муром або обведені тонким колючим тином.

Пізня ніч. В'юнкою стежкою серед тернику йде високий сухорлявий чоловік. Він, видно, добре знає місцевість, бо не вагається на частих закрутах стежки, а додержується південного напрямку і ступає в темряві твердо й певно.

Над Карабаїром скупчилися чорні хмари, завиває вітер, жовті блискавки розтинають небо. Гуркоче далекий грім.

Чоловік не поспішає. Він навіть зупиняється і, затуляючись долонями од вітру, закурює. Вогник сигарети блимає у темряві тремтливим червоним світлом. Місцеві жителі знають: якщо вітер б'є в чоло Карабаїру, дощу не буде.

Поблизу тинів стежка роздвоюється: праворуч веде до широкого шляху, який пролягає через Марків квартал, ліворуч в'ється між двома рядами мовчазних будиночків і кінчається над кручею, де внизу стоїть масивна біла кам'яниця Алі Ілязова.

Чоловік зупиняється, де круча найнижча, трохи пригинається й стрибає. Потім проходить повз замкнені дубові двері білого будинку, на мить затримується під вікнами, захищеними товстими ґратами, кілька разів затягується і, кинувши недопалок на землю, розтоптує його підбором. Широко ступаючи, він прямує до розчиненої хвіртки. Між хвірткою та кам'яницею стоїть величезний берест із густим, розлогим верховіттям, схожим на гай.

Щойно чоловік підійшов до береста, з його тіні несподівано виринула кремезна людина у військовій формі. Це старшина міліції Стоян, цієї ночі він чергує біля військово-геологічного пункту.

Старшина знімає карабін і суворим горловим голосом владно наказує:

— Стій!

Берест рипить то пронизливо, то глухо, наче стогне й зітхає. За Карабаїром знову спалахує блискавка, і тремтливе листя на мить здається золотим у її жовтій заграві.

Людина у формі опускає карабін до ніг і докірливо хитає головою. Той, що підійшов, пригладжує рукою скуйовджене волосся і всміхається.

— Приємної служби, бай Стояне! — каже він постовому і зникає в нічній темряві, ступаючи так само широко й певно.

Старшина Стоян задумливо схиляє голову, підкручує вуса, закидає карабін за плече і сягає до кишені по сигарету. Берест шумить і рипить. Хмари заволокли небо, і темрява така густа, аж старшина не помічає зігнутої людської постаті, зненацька вирослої за спиною. Він виймає пачку і, все ще сумно посміхаючись, порпається в ній, вибираючи най-м'якшу сигарету. Той, що за його спиною, замахується — і старшині враз здається, ніби вогняна блискавка розпанахала небо перед його очима: захитавшись, він падає, мов підтяте дерево.

2

На світанку буря вщухла. Вітер погнав хмари на схід, і над Карабаїром засиніло чисте, спокійне небо.

Старшина Георгій, хоч і освіжився біля чешми [Чешма (турецьк.)—обмуроване камінням джерело] холодною водою, піднімався до будинку Ілязова, ледь переставляючи обважнілі ноги. Він прокинувся серед ночі від гуркоту грому і вже не міг заснути: його обсіли невеселі думки. Відколи Георгій разом зі своїм земляком Стояном прибув сюди охороняти будинок військово-геологічного пункту, він не був у відпустці і так знудьгувався за домівкою, що останнім часом, прокидаючись уночі, довго перевертався з боку на бік на дерев'яній лаві, а потім лежав до світанку, втупивши очі у стелю. То йому ввижалась кукурудза біля Марин-лугу, висока, аж по плечі, то здавалося, ніби він стоїть на ганку свого будинку, а на сусідньому дворі, за тином, тупотять по пилюці босі ноги — бігає сусідська дівчина.

Його приятелеві Стоянові давно вже сорок. Він удівець, його сип вчиться в технікумі. А Георгієві ще немає тридцяти. Тільки-но він згадає напечене сонцем кукурудзиння й босі ноги, що легко і спритно тупотять по землі, комір його форменої куртки починає стискати шию, мов обруч, а серце тремтить і завмирає, як спійманий птах.

Похмурий і сонний, Георгій зійшов нагору, за звичкою зсунув кашкет на потилицю, озирнувся — синява ночі вже розтала, починався день. З сусідніх дворів долинало кахкання качок, кукурікання півнів.

Георгій звернув праворуч до білого будинку військово-геологічного пункту, ввійшов через відчинену хвіртку і, як це бувало щоранку, тихо свиснув. Його свист чув старшина Стоян і виходив назустріч, трохи стомлений після безсонної ночі, лагідний і терплячий. Бувало, постоять мовчки, викурять по сигареті, і бай Стоян піде відпочивати, а для Георгія починається звичайний, одноманітний, без особливих тривог службовий день.

Георгій знову свиснув. Не дочекавшись відповіді, оглянувся. О цій вранішній годині після нічної бурі все ніби завмерло. Навіть листя величезного береста не шелестіло, наче заснуло тяжким сном.

Перше, що він помітив, був Стоянів кашкет, який валявся на траві догори денцем. У цьому не було нічого особливого, але хтозна-чому старшина, побачивши його, відчув, як обважніли його ноги, наче зійшов не на пагорб, де містився військово-геологічний пункт, а на стрімкі груди Карабаїру. Він на мить зупинився, хотів глянути на схід, щоб подивитися, чи скоро зійде сонце, але не зміг відірвати очей від кашкета і, пересиливши себе, пішов уперед. За два кроки від нього, випроставшись, лежав Стоян. Він мав звичку спати саме так — горілиць, з розкиданими руками, розслаблений і безтурботний.

Скачать книгуЧитать книгу

Предложения

Фэнтези

На страница нашего сайта Fantasy Read FanRead.Ru Вы найдете кучу интересных книг по фэнтези, фантастике и ужасам.

Скачать книгу

Книги собраны из открытых источников
в интернете. Все книги бесплатны! Вы можете скачивать книги только в ознакомительных целях.