СІМ ВОРІТ

Захарченко Олена

Захарченко Олена - СІМ ВОРІТ скачать книгу бесплатно в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Размер шрифта
A   A+   A++
Читать
Cкачать

І. ПАРАД ГЕРОЇВ

Лікар: людина, риба-тарань;

Ритмічні наші удари долонями – для тебе, Сфінксе. Ми співаємо тобі, Сфінксе. Ми хвалимо тебе, Сфінксе, з вечора до самого ранку.

Тільки не чує Сфінкс нас, бо помер Сфінкс, о, Сфінкс помер, величний звір. Сфінкс упав на пагорбах, крила свої склавши, впав Сфінкс.

Не ридав ніхто за Сфінксом, бо не було кому за Сфінксом ридати – пережив Сфінкс свою пам'ять, пережив Сфінкс.

І похований був Сфінкс там, де здох – на київських пагорбах, спочив Сфінкс, і ми його закопали.

Як вийшли ми, лопати свої тримаючи на плечах наших, несучи лопати свої на плечах своїх до автомобіля мого, яким привезли ми Сфінкса, бо здох Сфінкс, старий Сфінкс був, всохся Сфінкс. І як вийшли ми, йдучи сумні до автомобіля мого, то побачив я сім брам, і зрозумів я, що не дарма так сталося.

Сказав я напарникам своїм, їм обом сказав я:

"Бачите ці брами? Бачите їх?"

І сказали мені напарники, сказали мені вони:

"Бачимо ми ці брами. Це гаражі".

Так відповіли мені напарники мої, бо були мої напарники темного і куцого розуму, темного і куцого розуму напарники мої були, але інших у мене не було.

І сказав я собі, сам собі сказав:

"Як же таке може бути, що це гаражі? Не може бути такого, що це гаражі, бо не влізе ніяка машина у ці ворота, – сказав я сам собі. – А навіщо гаражу такі ворота, що в них машина не влазить? – сказав я собі. – Якщо в гаражі двері є, то в них мусить хтось заїздити, якщо гараж це справді. А перед цими брамами трава росте – велика трава росте перед цими воротами, і не їздять тут машини".

Пройшов я відстань до брам, і став я перед брамами, і стояв я, і дивився на брами ті, відчуваючи сум'яття в серці, і сльози в серці моїм були, і нерозуміння в серці моїм було, і злість була в серці.

Став я згадувати думки свої старі, і слова свої старі, і віками невживані слова став згадувати я, і ворушив я слова в душі своїй, як похоронні вінки на міському смітнику, ворушив я їх.

І дістав я маркер із кишені моєї, і написав я на одній із брам: "Із високих небес до глибоких глибин думки послала Богиня, з високих небес до темних глибин думки повернула Інанна… – написав я маркером на першій брамі. – Покинула небо, покинула землю, в темінь, у світ мертвих іде… " – написав я на брамі.

Помилувався я написом на першій брамі, і подумав я, що не довго йому тут бути, але не став я змінювати нічого в написі своєму, бо були то перші рядки гімну давнього, і знав я, що мусили вони тут бути.

Тоді побачив я, що світлим уже небо над нами стало і що люди пішли на роботи свої, і у маршрутки свої, і у трамваї свої, і йшли вони заклопотані, і ніхто не читав того, що я на брамі написав, і зрадів я. Зрадів я, бо не для них було оте, написане на брамі.

Пішов я до напарників своїх, і побачив я, що стали блідими їхні лиця, і тремтіли їхні руки, і ноги їхні в колінах тремтіли від страху. І сказали мені вони, напарники мої мені сказали:

"Де ти лазив? – сказали вони мені. – Де тебе носило? – сказали вони мені. – Ти хочеш, щоб нас люди побачили?"

Подумав я, що правду кажуть напарники, бо не варто людям бачити їх, хай люди йдуть у свої маршрутки спокійно, і не тремтять хай ноги їхні, бо починають вони кричати страшно, страшно кричати починають вони і руками махати, як бачать напарників моїх.

І зрозумів я, що винен перед напарниками своїми.

Закрив я їх у кузові автомобіля свого, в кузові їх закрив я, де нещодавно лежала мертва плоть Сфінкса, нашого звіра великого, що вночі подох, склавши крила свої на київських пагорбах.

Сів я за кермо, і завів я мотора свого, міцного, старого бензинового мотора завів, і став їхати.

Подумав я, проїхавши відстань, що не можна бути нам на великих вулицях, де ті маршрутки, на які люди поспішали, і трамваї, на які люди йшли, бо занадто багато їх там, маршруток і людей, і почують голоси їхні і стук сердець їхніх мої напарники, і не зможуть всидіти в моєму автомобілі, і тяжка година настане і мені, і людям, і тим маршруткам, у яких вони їдуть.

Повернув я автомобіля свого ліворуч і праворуч, і побачив парк, і проїхав парком, між дерев тонких, хворих міських дерев, проїхав парком відстань невеличку я, і повернув знову ліворуч і праворуч, та опинився я перед огорожею, і не зміг їхати далі.

І злість бухнула мені в голову, чорна злість бухнула, і небо стало страшного червоного кольору, і смерч покотився просторами Африки, і смерч той відчув я.

Поїхав я знову дворами, і проїхав відстань, і побачив я сім брам. І надпис маркером на першій із них казав мені, що Інанна спускається до підземного царства. І люди йшли повз надпис той, і ніхто не бачив його, ніхто не читав його, бо всі люди були невчені, а я написав шумерським письмом.

І повернув я навпаки: ліворуч і праворуч повернув я.

Їхав я відстань знову, керуючи автомобілем, крутив кермо я, і минав я в дворах дитячі гойдалки, схожі на крокодилів, дерев’яні гойдалки з крокодилячими зубами й очима, простенькі гойдалки, пофарбовані в зелене, і знав я, що смерч іде просторами Африки.

І напарники мої стогнали в кузові, дихаючи запахом здохлого сфінкса, птаха нашого великого, якого ми тільки оце поховали в старому урочищі, де мали спочивати такі, як він, старі потвори. Потвори старі, що на старість впали в маразм і рахували, скільки їм сардельок принесеш і скільки в тих сардельках молекул бензолу.

І вивернув я з глухого кута, і поїхав назад повз гойдалки дитячі у вигляді крокодилів, повз гойдалки поїхав я і повз деревця, під вікнами насаджені, повз танцмайданчики згорілі їхали ми, і проїхали ми відстань, і побачив я закритий ларьочок між машин, яких було багато в цих дворах, і подумав я, що десь уже цей ларьочок бачив я.

І думка не встигла полишити мою голову, коли знову я побачив сім брам, напис шумерською грамотою про Інанну, яка спускається до мертвих, для тих, хто розуміє, написаний.

Тепер уже ні ліворуч, ні праворуч не звертаючи кермо своє, прямо поїхав я, і знов бачив парк, і проїхав відстань, і минув той парк, і худі хворі дерева минув я, минули ми своїм автомобілем, де в кузові сиділи мої напарники і боялися.

І не довго ми їхали, не довго ми їхали тепер, і бачив я вулицю, вулицю побачив я, на яку слід повернути, щоб виїхати з дворів і поїхати далі, невеликими вулицями, де нема людей багато, щоб запах і тріск суглобів їхніх не почули напарники мої. І мали б ми вже виїхати, зовсім виїхати і поїхати собі, але зупинив я автомобіль свій, натиснувши гальмо педальне своє.

Спинив я автомобіль, бо побачив я невеличку будочку. І було на ній написано "Прийом вторсировини" – було написано на зеленій будці. І побачив я перед будкою три стільці, три стільці зі смітника стояли перед будкою, три стільці з м’якими сидіннями побачив я. І на двох стільцях, старих потертих стільцях зі смітника, сиділи два бомжі. Два брудні бомжі сиділи, чекаючи.

Впізнав я одного з бомжів, бо знав я його добре – бо не бомж то був, а бог Енкі. Бо давній бог Енкі, мудрий і могутній бог Енкі, сидів бомжем перед будкою "Прийом вторсировини" і тримав картату торбу в руках своїх.

Тоді сточив я назад і поїхав задом, знов минувши парк, де хворі дерева жили, і, минувши сім брам знову, спинився і побачив, що лице моє стало блідим і руки тремтять від страху, бо не міг бог Енкі сидіти тут просто так.

Тоді відкрив я двері і покликав дівчину, що йшла собі кудись.

Сказав я дівчині:

"Слухай! еее… – сказав я їй, – поможи-но мені вибратися з цього проклятого Отрадного, чуєш? Я тебе за це до метро підкину! Тільки щоб не по бульвару, бо там пробки, а мені немає часу", – сказав я дівчині з очима чорними і високим білим чолом.

"Та не бійся, – сказав я їй, – я тебе різать часу не маю, бо на роботу спішу. Вчора в гості заїхав – а вибратись і не можу".

Скачать книгуЧитать книгу

Предложения

Фэнтези

На страница нашего сайта Fantasy Read FanRead.Ru Вы найдете кучу интересных книг по фэнтези, фантастике и ужасам.

Скачать книгу

Книги собраны из открытых источников
в интернете. Все книги бесплатны! Вы можете скачивать книги только в ознакомительных целях.