Лис Микита

Франко Иван Яковлевич

Франко Иван - Лис Микита скачать книгу бесплатно в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Размер шрифта
A   A+   A++
Читать
Cкачать
Лис Микита (Франко Иван)

ПІСНЯ ПЕРША

Надійшла весна прекрасна,

Многоцвітна, тепла, ясна,

Мов дівчина у вінку;

Ожили луги, діброви,

Повно гамору, розмови

І пісень в чагарнику.

Лев, що цар є над звірами,

Пише листи з печатками,

Розсилає на весь світ:

«Час настав великих зборів!

Най зійдесь до царських дворів

Швидко весь звірячий рід».

Ось ідуть вони юрбами,

Мов на відпуст з корогвами -

Все, що виє, гавка, квака;

Лиш один мов і не чує,

В своїм замку, знай, ночує -

Лис Микита, гайдамака.

Ой, недаром він ховаєсь!

Знать, сумління обзиваєсь:

«Кривдив ти звірячий люд!»

Тим часом в своїй столиці

Цар засів поруч цариці,

Щоб творити звірам суд.

Перший вийшов Вовк Неситий.

«Царю,- каже,- від Микити

Вже мені хоч пропадать!

Діток моїх б'є, кусає,

А Вовчицю обмовляє

Так, що й сором повідать!

А й мене - хіба ж то чесно?
-

Як він хитро і облесно

Мало в гріб раз не ввігнав!

Се було ще того разу,

Як я з царського указу

Мировим суддею став.

От до мене вбіг Микита:

«Вовче, справа знаменита!

Штири барани ось тут.

Їм лишилася по батьку

Гарна частка поля в спадку,

І на твій здаються суд.

Бачиш, почали свариться,

Ані руш їм поділиться -

Геометри в них нема.

Я веду їх в сюю нетру:

Будь їм ти за геометру,-

Праця буде недарма».

Втішивсь я - нема що крити.

Бачте, баранів мирити

Дуже я люблю над все:

Як зроблю їм справу в поли,

То вам жаден з них ніколи

Вже рекурсу не внесе.

От я швидко збираюся,

З баранами вітаюся -

Хлопці повні, як стручки!

«Ну-бо, хлопці, поспішімо,

На той спорний грунт ходімо!

Маєте пальки, дрючки?»

«Все є,- кажуть,- все готове!»

Вийшли в поле Баранове,

Стали мірять - ні, не йде!

Тут замного, там замало,

Вшир не хочуть, вздовж не стало,

Бо тут ліпше, там худе.

Далі каже Лис Микита:

«Тут одна лиш стежка бита

Вас до правди заведе.

Вовче, стань на середині,

A з них кождий в сій хвилині

На ріг ниви най іде.

Станьте й стійте там спокійно,

Кождий уважай подвійно!

Як я крикну: раз, два, три!
-

То з вас кождий без уговку

Якнайшвидше к пану Вовку

Що є сили просто дри!

Хто найшвидше дочвалає,

Вовка з місця геть зіпхає,

Матиме найбільшу часть.

Зрозуміли?» - «Зрозуміли!» -

«Ну, ставайте ж, і до ціли

Най вам бог добігти дасть!»

Всередині став я радий,

Не доміркувався зради,

А Микита на межи

Аж у собі радість тисне -

Як не гаркне, як не свисне:

«Раз-два-три! А враз біжи!»

Ледве крикнув Лис Микита -

Гей, як рушили з копита

Барани у той сам час!

А як збилися докупи,

То, вам наче штири ступи,

В мене гопнули нараз.

Штири барани відразу

Мої кості на логазу,

Бачилося, потовкли;

Я лиш зіпнув, закрутився

Та й на землю покотився,

Очі кров'ю заплили.

Та прокляті бараниська

Не вважають, що смерть близька,

Що зомлілий я лежу:

Сей рогами звідси пхає,

Той в противний бік штовхає,

Щоб посунути межу.

Довго ще так правувались,

Щохвилини розбігались

Та й рогами в мене бух!

А Микита, той собака,

Реготавсь, аж лазив рака,

Що так з мене перли дух.

І були б за нюх табаки

Там на вічну ганьбу таки

Вовка вбили барани,

Та, дав бог, моя Вовчиця

Там надбігла подивиться,-

Аж тоді втекли вони».

Хоч як жалібно сю повість,

Мов сумную дужу новість,

Вовк цареві голосив,

То цариця хихоталась,

Та й цар, щоб не знявся галас,

Ледве в собі сміх душив.

Гектор, Цуцик, неборака,

Став на лапки та й балака:

«Царю, страже наших прав!

Ковбаси я мав шматочок

Та й сховав її в куточок,-

Лис і тую в мене вкрав!»

Кіт Мурлика скочив жваво:

«Бач, яке собаче право!

Ковбаса була моя!

Що Лис злодій, я не спорю,

Але ковбасу в ту пору

В ковалихи викрав я!»

«Чиста правда, що й казати,-

Рись почав так промовляти,-

Лис Микита злодій є.

Він сумління, честь і віру

За дриглі, горівки міру

Без вагання продає.

Таж то нехрист, таж то Юда!

Патріот - у нього злуда!

Хто ж добра б від нього ждав?

Знаю я його натуру!

Він царя б жидам на шкуру

За свинини фунт продав.

Заяць ось - душа спасенна,

Як жиє, ні в ніч, ні денно

Зла нікому не хотів.

Ну, пішов він до Микити,

Той, бач, мав його навчити

Тропарів і кондаків.

Ой, гірка була наука!

Лис відразу взявсь до бука,-

А прийшли на п'ятий глас,

Він струснув Зайця, мов грушу;

Був би витряс з нього й душу,

Якби я його не спас».

Аж ось виступив до трону,

Щоб взять Лиса в оборону,

Стрий його, Борсук Бабай.

«Добре то старі казали:

Жди від ворога похвали!

Що тут наплели, гай, гай!

І не сором вам, Неситий,

Власну ганьбу розносити,

Відгрівати давню пліснь?

А ви краще б нагадали,

Як ви з Лисом вандрували,-

То правдива, свіжа піснь.

Вірним другом був Микита,

Але ваша злість несита

Злом платить найліпшу річ.

Раз ото степами йшли ви,

Голод мучив вас страшливий,

Хоч коліна власні їж!

Аж тут чути: «Гатьта! Вісьта!»

Їде шляхом хлоп до міста

З рибою на торг, мабуть.

«Гей,- Лис каже,- мисль щаслива!

Брате, буде нам пожива,

Лиш гляди та мудрий будь!»

Скочив Лис з одного маху,

Бач, і впав посеред шляху,

Мов здохлий, простяг лапки.

І лежить отак простертий -

Він же ж міг пожити смерти

Від мужицької руки!

Хлоп над'їхав - що за диво!

З воза зліз, за камінь живо,

Щоб його добити там.

Далі бачить - він не диха!

«От мій зиск,- промовив стиха,-

На клапаню буде блам».

Взяв Микиту за хвостину

Та й на віз між рибу кинув,

Сів і їде в божий час.

А Микита, той проноза,

Ну ж метати риби з воза,

В кадці лиш лишився квас.

Риб не стало, Лис мій в ноги!

Здибав Вовка край дороги,-

Той остатню Щуку мне.

«Ну-бо, брате Миколайку,

Ти лишив для мене пайку?

Погодуй тепер мене!»

«О,- говорить Вовк Неситий,-

Осьде пай твій знаменитий!

На, смакуй, та не вдавись!»

І - зміркуй безодню злості!
-

Дав йому лиш самі ості

З риб, що вкрав так сміло Лис!

А для Зайця річ нелюба,

Що надрав учитель чуба?

Ніби нас не драли всіх?

Хто ж то бачив, щоб наука

Йшла до голови без бука?

Се розмазувать - лиш сміх.

А той Цуцик, Гектор куций,

Сам спіймавсь на своїй штуці!

Кіт Мурлика нам сказав:

«Ковбасу ту знакомиту,

За що скаржить він Микиту,

Сам він у Мурлики вкрав.

Мій братанок - муж побожний.

Всякий проступок безбожний

Є для нього наче хрін.

Ось вже цілий рік минає,

Як твердий все піст тримає,

Не бере в рот м'яса він.

Я вже сам не раз журився,

Що так голодом зморився…» -

Тут урвав нараз Бабай,-

Бач, кумпанія чимала

Бог зна звідки причвалала

З криком, шумом в царський гай.

Старий Півень перед веде,

За ним по два у ряд іде,

Носять мари на плечах:

А на марах Курка лежить,

За марами весь рід біжить -

Плач і лемент, ох і ах!

Скачать книгуЧитать книгу

Предложения

Фэнтези

На страница нашего сайта Fantasy Read FanRead.Ru Вы найдете кучу интересных книг по фэнтези, фантастике и ужасам.

Скачать книгу

Книги собраны из открытых источников
в интернете. Все книги бесплатны! Вы можете скачивать книги только в ознакомительных целях.