Рябина

Франко Иван Яковлевич

Франко Иван - Рябина скачать книгу бесплатно в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Размер шрифта
A   A+   A++
Читать
Cкачать
Рябина (Франко Иван)(ред. 1893 р.)Комедія з народного життя в 4 діях

ДІЙОВІ ОСОБИ

Прокіп Рябина – війт в Нестаничах, літ около 50.

Орися – його дочка, дівчина, літ 18.

Панталимон Качуркевич – писар, по-міськи вбраний, літ около 30, похожий на економа, вусатий, з легкими ознаками алкоголізму.

Панас Казибрід – старий мужик, з довгою сивою бородою.

Феся – його дочка, дівчина, літ 18.

Олекса Коваль – парубок, літ 28, високий, статний, був у війську.

Роман Півторак – літ около 35.

Семен Гриб – літ около 45.

Гнат Грінчук – літ около 60 – господарі.

Рахміль Цинобер – жид-орендар, літ около 50, довга руда борода, високий, худий і рухливий.

Присяжний, жандарм, мужики, парубки, дівчата, жінки і діти.

Діється в підгірськім селі Нестаничах в наших часах.

ДІЯ ПЕРША

Обширний майдан серед села. Декорація вглиб сцени показує вид села з церквою, по обох боках сади, обгороджені плотами. Насеред сцени к переду криниця з журавлем, обложена цямриною, край неї корито, оддалік дернова лавка і кілька грубих колод. В глибині сцени дорога, обсаджена деревами, між котрими близько правої куліси видно кам’яну фігуру з виразним позолоченим написом: «Пам’ятка знесеної панщини». Трохи ближче, в центрі сцени, стоїть грубе рябинове дерево з червоними ягодами; на сцені видно пень, а горішня декорація вказує звисаюче галуззя з ягодами. Через увесь час першої дії святочно прибрані люди проходять в глибині півперек сцени, чоловіки знімають капелюхи і хрестяться перед фігурою, а також кланяються тим, що на сцені.

Ява перша

Орися, потім писар.

Орися (набирає води з криниці і співає).

Гадала-м ся віддавати, гадала-м, гадала,Та й так єм си розгадала, що біда нездала.

Писар (наблизився стиха за її плечі). Он як!

Орися (схапується). Агій! (Обертається.) Пек, осина! А, се ви, пане писарю? І не гріх вам? Так мене перепудили!

Писар. О, не бійтеся! Я можу вам зараз перестрах злизати.

Орися. Дякую за ласку! Злизуйте свому товаришеві Рахмілеві, а не мені!

Писар. Які ж бо ви, Орисю, недобрі! Я, власне, хотів до вас зайти…

Орися. Певно, до тата.

Писар. Ну, звісно, до тата також. Але я знаю, що ваші тато нині, при святій неділі, в ту пору трошка спочивають. А я поспішав, щоб власне з вами троха побалакати.

Орися. Зо мною! А пек на погані очі! Що ж ви зо мною за діло можете мати?

Писар. Хто знає, Орисю, може, важніше, ніж з вашим татом.

Орися. Жартуйте здорові! І я з вами буду.

Писар. Ні, Орисю! Я не жартую. Хіба ж ви не видите, як я вас люблю?

Орися. Ви мене? Перший раз чую! Я гадала, що ви тілько одну горівку, а другого Рахміля найбільше любите.

Писар. Бачите, Орисю, які ви недобрі! Така молода дівчина, а така зла.

Орися. Може, для кого й добра.

Писар. А що жя вам такого зробив, що ви на мене злі?

Орися. Якби-сте добрі були, то би-сте мені то хоч помогли відро з кирниці витягнути.

Писар (кидається до журавля). Господи! Та я зараз!

(Тягне.)

Ява друга

Ті самі і Олекса.

Олекса. Ха-ха-ха! А се що такого? Наш пан писар воду з криниці тягає?

Писар (покидає жердку і обертається). Хто се? Що, що такого? Я ніби? Та я не теє…

Олекса. Фе, пане писарю! Чи то подоба, щоби такий письменний чоловік, в такім панськім убранні, та коло такого хлопського діла заходився? Ось мені, то що іншого. (Витягає воду і наливає Орисині коновки.)

Писар. А властиво ти, паничу, чого ти сюди прийшов?

Олекса. Хіба мені не вільно? Громадський майдан кождому вільний.

Писар. Громадський майдан!.. Але коли бачиш, що пан писар з пана начальника дочкою розмову має…

Олекса (сміється). Ха-ха-ха! Які страшні дві власті зійшлися!

Писар. А ти, небоже, з власті не глузуй! І не думай собі, що я тобі рівня!

Олекса. Я з вами й не рівняюся. А начальникову дочку ви не заарендували. Таке ви маєте право з нею розмовляти, як і кождий другий.

Писар. Се ще хто знає. Орисю, ходімо геть від нього! Се бунтівник, читальник! Якби таточко побачив тебе разом з ним, то була би біда.

Орися. І я так думаю, пане писарю! Так знаєте що? Підіть ви до нашої хати і подивіться, чи таточко ще спить. А я тим часом тут побуду.

Писар. Що? Тут побудеш? Із отсим читальником?

Орися. Ну, так. Надіюсь, що ви мене перед татком за се не прискаржите. (Сміється.)

Писар (лютий). Чи так! А, то гарно! Добре-добре! Тепер розумію, куди стежка в горох! Гарно! Гарно! Буду знав, що таткові сказати!

(Спішно відходить.)

Ява третя

Орися, Олекса.

Олекса. Чого се він так розкукурічився?

Орися. Ха-ха-ха! Ти б ніколи й не вгадав! Знаєш, почав мені зі своєї любові сповідатися, та ти перебив.

Олекса. Що, він? Орисю, і ти так се говориш? А ти йому що на те?

Орися. Ну, що ж я мала робити? Розсміялася йому в очі і вкінці заставила його воду з кирниці тягти.

Олекса. Ха-ха-ха! (Обнімає її.) Славна ти моя дівчина!

Орися (відсторонює його). Ну-ну, Олексо! А ти що? Адже се майдан! Люди можуть побачити!

Олекса. Та що мені люди! Ей, Орисю! Люблю я тебе, як свою душу! Досить не раз на мене всілякої гризоти та турботи паде, а як подумаю, що й ти мене любиш, що швидко моєю будеш, то аж сили мені прибуває.

Орися (плаче). Ти так думаєш? А мені страшно та тужно. Ой господи, як тужно! Не раз і не два думка мене зносить, що марна наша любов, не бути нам у парі.

Олекса. А то чому?

Орися. Олексо! Хіба ж ти не знаєш мого тата?

Олекса. Та що, що він начальник? Овва, не така ще страшна персона.

Орися. Не те, що начальник. А ось те, що лютий він на тебе за отсю читальню. Господи, який лютий!

Олекса. То я мав би право на нього бути лютий за те, що нам без дання рації шандарів на читальню наслав, а потім постарався о то, щоби староство її розв’язало.

Скачать книгуЧитать книгу

Предложения

Фэнтези

На страница нашего сайта Fantasy Read FanRead.Ru Вы найдете кучу интересных книг по фэнтези, фантастике и ужасам.

Скачать книгу

Книги собраны из открытых источников
в интернете. Все книги бесплатны! Вы можете скачивать книги только в ознакомительных целях.