Рейтинг книги:
5 из 10

Енеїда

Багряный Иван Павлович

Уважаемый читатель, в нашей электронной библиотеке вы можете бесплатно скачать книгу «Енеїда» автора Багряный Иван Павлович в форматах fb2, epub, mobi, html, txt. На нашем портале есть мобильная версия сайта с удобным электронным интерфейсом для телефонов и устройств на Android, iOS: iPhone, iPad, а также форматы для Kindle. Мы создали систему закладок, читая книгу онлайн «Енеїда», текущая страница сохраняется автоматически. Читайте с удовольствием, а обо всем остальном позаботились мы!
Енеїда

Поделиться книгой

Описание книги

Серия:
Страниц: 3
Год:

Содержание

Отрывок из книги

Частина друга 1. Еней, попливши синім морем, На Карфагену оглядавсь; Боровсь з своїм, сердега, горем, Слізьми, бідняжка, обливавсь. Хоть од Дідони плив поспішно, Та плакав гірко, неутішно. Почувши ж, що в огні спеклась, Сказав: «Нехай їй вічне царство, Мені же довголітнє панство, І щоб друга вдова найшлась!» 2. Як ось і море стало грати, Великі хвилі піднялись, І вітри зачали бурхати, Аж човни на морі тряслись. Водою чортзна-як крутило, Що трохи всіх не потопило, Вертілись човни, мов дурні. Троянці з страху задрижали, І що робити, всі не знали, Стояли мовчки всі смутні. 3. [56] Один з троянської ватаги, По їх він звався Палінур; Сей більше мав других одваги, Сміленький був і балагур; Що наперед сей схаменувся І до Нептуна окликнувся: «А що ти робиш, пан Нептун! Чи се і ти пустивсь в ледащо, Що хочеш нас звести нінащо? Хіба півкопи і забув?» 4. [57] А далі після сеї мови Троянцям він так всім сказав: «Бувайте, братця, ви здорові! Оце Нептун замудровав. Куди тепер ми, братця, пійдем? В Італію ми не доїдем, Бо море дуже щось шпує, Італія відсіль не близько, А морем в бурю їхать слизько, Човнів ніхто не підкує. 5. [58] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята, Відсіль вона невдалеку: Сіцілія, земля багата, Вона мені щось по знаку. Дмухнім лиш, братця, ми до неї Збувати горесті своєї, Там добрий цар живе Ацест. Ми там, як дома, очуняєм, І, як у себе, загуляєм, Всього у нього вдоволь єсть». 6. Троянці разом прийнялися І стали веслами гребти, Як стрілки, човники неслися, Мов ззаду пхали їх чорти. Їх сіцілійці як уздріли, То з города, мов подуріли, До моря бігли всі встрічать. Тут між собою розпитались, Чоломкались і обнімались, Пішли до короля гулять. 7. [59] Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав, І, зараз попросивши в хату, Горілкою почастовав; На закуску наклали сала, Лежала ковбаса чимала І хліба повне решето. Троянцям всім дали тетері І відпустили на кватері: Щоб йшли, куди потрапить хто. 8. [60] Тут зараз підняли банькети, Замурмотали, як коти, І в кахлях понесли пашкети, І киселю їм до сити; Гарячую, м’яку бухинку, Зразову до рижків печінку, Гречаний з часником панпух. Еней з дороги налигався І пінної так нахлестався, Трохи не виперсь з його дух. 9. [61] Еней хоть трохи був підпилий, Та з розумом не потерявсь; Він син був богобоязливий, По смерті батька не цуравсь. В сей день його отець опрягся, Як чикилдихи обіжрався, – Анхіз з горілочки умер. Еней схотів обід справляти І тут старців нагодовати, – Щоб біг душі свій рай одпер. 10. [62] Зібрав троянську всю громаду І сам пішов надвір до них, Просить у їх собі пораду, Сказав їм річ в словах таких: «Панове, знаєте, трояне І всі хрещенії миряне, Що мій отець бував Анхіз, Його сивуха запалила І живота укоротила, І він, як муха в зиму, зслиз. 11. [63] Зробити поминки я хочу, Поставити обід старцям – І завтра ж – далі не одстрочу. Скажіте: як здається вам?» Сього троянці і бажали, І всі уголос закричали: «Енею, боже поможи; Коли же хочеш, пане, знати, І сами будем помагати, Бо ми тобі не вороги». 12. [64] І зараз миттю всі пустились Горілку, м’ясо куповать, Хліб, бублики, книші вродились, Пійшли посуди добувать; І коливо з куті зробили, Сити із меду наситили, Договорили і попа; Хазяїнів своїх ззивали, Старців по улицям шукали, Пішла на дзвін дякам копа. 13. [65] На другий день раненько встали, Огонь надворі розвели І м’яса в казани наклали, Варили страву і пекли. П’ять казанів стояло юшки, А в чотирьох були галушки, Борщу трохи було не з шість; Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всім їсть. 14. [66] Цебри сивушки там стояли І браги повнії діжки; Всю страву в вагани вливали І роздавали всім ложки. Як проспівали «со святими», Еней обливсь слізьми гіркими, І принялися всі трепать; Наїлися і нахлистались, Що деякі аж повалялись… Тогді і годі поминать. 15. [67] Еней і сам со старшиною Анхіза добре поминав; Не здрів нічого пред собою, А ще з-за столу не вставав; А далі трошки проходився, Прочумався, протверезився, Пішов к народу, хоть поблід. З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув в народ дрібних, як ріпки, Щоб тямили його обід. 16. [68] Енея заболіли ноги, Не чув ні рук, ні голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І весь обдувся, як барило, Було на світі все немило, Мисліте по землі писав. З нудьги охляв і ізнемігся, В одежі ліг і не роздігся, Під лавкою до світа спав. 17. [69] Прокинувшися, ввесь трусився, За серце ссало, мов глисти; Перевертався і нудився, Не здужав голови звести, Поки не випив півквартівки З імбером пінної горілки І кухля сирівцю не втер. З-під лавки виліз і струхнувся, Закашляв, чхнув і стрепенувся: «Давайте, – крикнув, – пить тепер». 18. [70] Зібравшися, всі паненята Ізнов кружати начали, Пили, як брагу поросята, Горілку так вони тягли; Тягли тут пінненьку троянці, Не вомпили сіціліанці, Черкали добре назахват. Хто пив тут більш од всіх сивухи, І хто пив разом три осьмухи, То той Енеєві був брат. 19. [71] Еней наш роздоброхотався, Ігрища вздумав завести, І п’яний зараз розкричався, Щоб перебійців привести. У вікон школярі співали, Халяндри циганки скакали, Іграли в кобзи і сліпці; Було тут разні чути крики, Водили в городі музики Моторні, п’яні молодці. 20. [72] В присінках всі пани сиділи, Надворі ж вкруг стояв народ. У вікна деякі гляділи, А інший був наверх ворот; Аж ось прийшов і перебієць, Убраний так, як компанієць, І звався молодець Дарес; На кулаки став викликати І перебійця визивати, Кричав, опарений мов пес: 21. [73] «Гей, хто зо мною вийде битись, Покуштовати стусанів? Мазкою хоче хто умитись? Кому не жаль своїх зубів? А нуте, нуте, йдіте швидше Сюди на кулаки лиш ближче! Я бебехів вам надсаджу; На очі вставлю окуляри, Сюди, поганці-бакаляри! Я всякому лоб розміжжу». 22. [74] Дарес довгенько дожидався, Мовчали всі, ніхто не йшов; З ним всякий битися боявся, Собою страху він задав. «Так ви, бачу, всі легкодухи, Передо мною так, як мухи, І пудофети наголо». Дарес тут дуже насміхався, Собою чванивсь, величався, Аж сором слухать всім було. 23. Абсест троянець був сердитий, Згадав Ентелла-козака, Зробився мов несамовитий, Чимдуж дав відтіль дропака. Ентелла скрізь пішов шукати, Щоб все, що бачив, розказати І щоб Дареса підцьковать. Ентелл був тяжко смілий, дужий, Мужик плечистий і невклюжий, Тогді він п’яний вклався спать. 24. [75] Знайшли Ентелла-сіромаху, Що він під тином гарно спав; Сього сердешного тімаху Будити стали, щоб устав. Всі голосно над ним кричали, Ногами всилу розкачали, Очима він на них лупнув: «Чого ви? що за вража мати, Зібрались не давати спати». Сказавши се, оп’ять заснув. 25. [76] «Та встань, будь ласкав, пане-свату!» Абсест Ентеллові сказав. «Пійдіть лиш ви собі ік кату!» – Ентелл на їх так закричав. А послі баче, що не шутка, Абсест сказав, яка погудка, Проворно скочивши, здригнувсь: «Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші! Зварю пану Даресу каші, Горілки дайте лиш нап’юсь». 26. Примчали з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув І од сієї він мокрухи Скрививсь, наморщивсь і зівнув, Сказав: «Тепер ходімо, братця, До хвастуна Дареса-ланця! Йому я ребра полічу, Зімну всього я на кабаку, На смерть зувічу, мов собаку, Як битися – я научу!» 27. [77] Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на сміх: «Гай-гай! Ховайсь, проклята неотеса, Зарання відсіль утікай; Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш. Тебе диявол не пізнає, З кістками чорт тебе злигає, Уже від мене не влизнеш». 28. На землю шапку положивши, По локоть руки засукав І цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Із серця скриготав зубами, Об землю тупотав ногами, І на Дареса налізав. Дарес не рад своїй лихоті, Ентелл потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав. 29. [78] В се врем’я в рай боги зібрались К Зевесу в гості на обід, Пили там, їли, забавлялись, Забули наших людських бід. Там лакомини різні їли, Буханчики пшеничні білі, Кислиці, ягоди, коржі І всякі-разні витребеньки, – Уже либонь були п’яненькі, Понадувались, мов йоржі. 30. [79] Я к ось знічев’я вбіг Меркурій, Засапавшися до богів; Прискочив, мов котище мурий До сирних в маслі пирогів! «Ге! Ге! от тут-то загулялись, Що і од світу одцурались, Диявол-ма вам і стида. В Сіцілії таке твориться, Що вам би треба подивиться, – Там крик, мов підступа орда». 31. [80] Боги, почувши, зашатались, Із неба виткнули носи, Дивитись на бійців хватались, Як жаби літом із роси. Ентелл там сильно храбровався, Аж до сорочки ввесь роздягся, Совав Даресу в ніс кулак. Дарес ізвомпив сіромаха, Бо був Ентелл непевна птаха, Як чорноморський злий козак. 32. [81] Венеру за виски хватило, Як глянула, що там Дарес; Їй дуже се було не мило, Сказала: «Батечку Зевес! Дай моєму Даресу сили, Йому хвоста щоб не вкрутили, Щоб він Ентелла поборов. Мене тогді ввесь світ забуде, Коли Дарес живий не буде; Зроби, щоб був Дарес здоров». 33. [82] Тут Бахус п’яний обізвався, Венеру лаяти почав, До неї з кулаком совався, І так ісп’яна їй сказав: «Пійди лиш ти к чортам, плюгава, Невірна, пакосна, халява! Нехай ізслизне твій Дарес, Я за Ентелла сам вступлюся, Як більш сивухи натягнуся, То не заступить і Зевес. 34. Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих. Уже заллє за шкуру сала, Ні неня в бразі не скупала, Як він Даресові задасть. Уже хоть як ти не вертися, З своїм Даресом попростися, Бо прийдеться йому пропасть». 35. Зевес до речі сей дочувся, Язик на силу повернув, Він од горілки весь обдувся І грімко так на їх гукнув: «Мовчіть!.. чого ви задрочились? Чи бач, у мене розходились! Я дам вам зараз тришия! Ніхто в кулачки не мішайтесь Кінця од самих дожидайтесь, – Побачим, – візьметь то чия?» 36. [83] Венера, облизня піймавши, Слізки пустила із очей, І, як собака, хвіст піджавши, Пішла к порогу до дверей І з Марсом у куточку стала, З Зевеса добре глузовала; А Бахус пінненьку лигав, Із Ганімедова пуздерка Утер трохи не з піввідерка; Напивсь – і тілько що кректав. 37. [84] Як між собой боги сварились В раю, попившись в небесах; Тогді в Сіцілії творились Великі дуже чудеса. Дарес од страху оправлявся І до Ентелла підбирався, Цибульки б дать йому під ніс. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п’ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз. 38. [85] Розсердився і роз’ярився, Аж піну з рота попустив, І саме в міру підмостився, В висок Дареса затопив: З очей аж іскри полетіли, І очі ясні соловіли, Сердешний об землю упав. Чмелів довгенько дуже слухав І землю носом рив і нюхав, І дуже жалібно стогнав. 39. [86] Тут всі Ентелла вихваляли, Еней з панами реготавсь, З Дареса ж дуже глузовали, Що силою він величавсь. Звелів Еней його підняти, На вітрі щоб поколихати Од ляпаса і щоб прочхавсь; Ентеллові ж дав на кабаку Трохи не цілую гривняку За те, що так він показавсь. 40. [87] Еней же, сим не вдовольнившись, Іще гуляти захотів І цупко пінної напившись, Ведмедів привести звелів. Литва на труби засурмила, Ведмедів зараз зупинила, Заставила їх танцьовать. Сердешний звір перекидався, Плигав, вертівся і качався, Забув і бджоли піддерать. 41. [88] Як пан Еней так забавлявся, То лиха він собі не ждав, Не думав і не сподівався, Щоб хто з Олімпа кучму дав. Но те Юнона повернула, І в голові так коверзнула, Щоб зараз учинить ярміз; Набула без панчіх патинки, Пішла в Ірисині будинки, Бо хитра ся була, як біс. 42. [89] Прийшла, Ірисі підморгнула, Черкнули разом в хижу вдвох, І на ухо щось їй шепнула, Щоб не підслухав який бог; І пальцем цупко прикрутила, Щоб зараз все то ізробила І їй би принесла лепорт; Ірися низько поклонилась, І в ліжник зараз нарядилась, Побігла з неба, як би хорт. 43. [90] В Сіцілію якраз спустилась, Човни троянські де були; І між троянок помістилась, Которі човнів стерегли. В кружку сердешні сі сиділи І кисло на море гляділи, Бо їх не кликали гулять, Де чоловіки їх гуляли, Медок, сивушку попивали Без просипу неділь із п’ять. 44. [91] Дівчата з лиха горювали, Нудило тяжко молодиць; Лиш слинку з голоду ковтали, Як хочеться кому кислиць. Своїх троянців проклинали, Що через їх так горювали, Дівки кричали на весь рот: «Щоб їм хотілось так гуляти, Як хочеться нам дівовати, Коли б замордовав їх чорт». 45. [92] Троянці волокли з собою Старую бабу, як ягу, Лукаву відьму, злу Берою, Іскорчившуюся в дугу. Ірися нею ізробилась, І як Бероя нарядилась, І підступила до дівок; І щоб к ним лучче підмоститься І пред Юноной заслужиться, То піднесла їм пиріжок. 46. [93] Сказала: «Помагай біг, діти! Чого сумуєте ви так? Чи не остило тут сидіти? Оце гуляють наші як! Мов божевільних, нас морочать, Сім літ, як по морям волочать; Глузують, як хотять, із вас, Але з другими бахурують, Свої ж жінки нехай горюють, Коли водилось се у нас? 47. Послухайте лиш, молодиці, Я добрую вам раду дам; І ви, дівчата білолиці, Зробім кінець своїм бідам, За горе ми заплатим горем – А доки нам сидіть над морем? Приймімось, човни попалім. Тогді і мусять тут остаться І нехотя до нас прижаться; Ось так на лід їх посадім». 48. [94] «Спасеть же біг тебе, бабусю! – Троянки вголос загули. – Такої б ради, пайматусю, Ми ізгадати не могли». І зараз приступили к флоту І принялися за роботу: Огонь кресати і нести Скіпки, тріски, солому, клоччя; Була тут всяка з них охоча, Пожар щоб швидче розвести. 49. [95] Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонілось, Великий тяжко був пожар. Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола. Поки троянці огляділись, Що добре їх троянки грілись, То часть мала човнів була. 50. [96] Еней, пожар такий уздрівши, Злякався, побілів, як сніг, І бігти всім туди звелівши, Чимдуж до човнів сам побіг. На гвалт у дзвони задзвонили, По улицях в трещотки били, Еней же на ввесь рот кричав: «Хто в бога вірує – рятуйте! Рубай, туши, гаси, лий, куйте! А хто ж таку нам кучму дав?» 51. [97] Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь І зараз сам не свій зробився, Скакав, вертівся і качавсь; І із сього свого задору Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олімпських шпетив на всю губу, Свою і неню лаяв любу, Добувсь і в рот, і в ніс Зевес. 52. «Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! – ні усом не моргнеш. На очах більма поробились, Коли б довіку посліпились, Що не поможеш ти мені. Чи се ж таки тобі не стидно, Що пропаду, от лиш не видно? Я ж, кажуть люди, внук тобі! 53. [98] А ти з сідою бородою, Пане добродію Нептун! Сидиш, мов демон, під водою, Ізморщившись, старий шкарбун! Коли б струхнув хоть головою І сей пожар залив водою – Тризубець щоб тобі зломивсь! Ти базаринку любиш брати, А людям в нужді помагати Не дуже, бачу, поспішивсь. 54. [99] І братик ваш Плутон, поганець, Із Прозерпіною засів, Пекельний, гаспидський коханець, Іще себе там не нагрів? Завів братерство з дьяволами І в світі нашими бідами Не погорює ні на час. Не посилкується німало, Щоб так палати перестало І щоб оцей пожар погас. 55. [100] І ненечка моя рідненька У чорта десь тепер гуля; А може, спить уже п’яненька Або з хлоп’ятами ганя. Тепер їй, бачу, не до соли , Уже, підтикавши десь поли, Фурцює добре, навісна. Коли сама з ким не ночує, То для когось уже свашкує, Для сього тяжко поспішна. 56. [101] Та враг бери вас, – що хотіте, Про мене, те собі робіть; Мене на лід не посадіте, Пожар лиш тілько погасіть; Завередуйте по-своєму І, будьте ласкаві, моєму Зробіте лихові кінець. Пустіть лиш з неба веремію І покажіте чудасію, А я вам піднесу ралець». 57. Тут тілько що перемолився Еней і рот свій затулив; Як ось із неба дощ полився, В годину ввесь пожар залив. Бурхнуло з неба, мов із бочки, Що промочило до сорочки; То драла врозтіч всі дали. Троянці стали всі як хлюща, Їм лучилася невсипуща, Не раді і дощу були. 58. Не знав же на яку ступити Еней і тяжко горював, Чи тут остатись, чи поплити? Бо враг не всі човни забрав; І миттю кинувсь до громади Просить собі у ней поради, Чого собою не вбагне. Тут довго тяжко раховали І скілько не коверзовали, Та все було, що не оне. 59. [102] Один з троянської громади, Насупившися, все мовчав І, дослухавшись до поради, Ціпком все землю колупав. Се був пройдисвіт і непевний, І всім відьмам був родич кревний – Упир і знахур ворожить, Умів і трясцю одшептати, І кров христьянську замовляти, І добре знав греблі гатить. 60. [103] Бував і в Шльонському з волами, Не раз ходив за сіллю в Крим; Тарані торговав возами, Всі чумаки братались з ним. Він так здавався і нікчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох. Уже в чім, бач, пораховати, Що розказать – йому вже дати; Ні в чім не був страхополох. 61. [104] Невтесом всі його дражнили, По-нашому ж то звавсь Охрім; Мені так люди говорили – Самому ж незнакомий він. Побачив, що Еней гнівився, До його зараз підмостився, За білу рученьку і взяв; І, вивівши Енея в сіни, Сам поклонився аж в коліни, Таку Енею річ сказав: 62. «Чого ти сильно зажурився І так надувся, як індик? Зовсім охляв і занудився, Мов по болотові кулик? Чим більш журитися – все гірше, Заплутаєшся в лісі більше, Покинь лиш горе і заплюй. Піди вкладися гарно спати, А послі будеш і гадати, Спочинь, та вже тогді міркуй!» 63. Послухавши Еней Охріма, Укрившись, на полу ліг спать; Но лупав тілько все очима, Не міг ні крихти задрімать. На всі боки перевертався, До люльки разів три приймався, Знемігся ж, мов і задрімав. Як ось Анхіз йому приснився, Із пекла батечко явився І синові таке сказав: 64. «Прокинься, милеє дитятко! Пробуркайся і проходись, Се твій прийшов до тебе батько, То не сполохайсь, не жахнись. Мене боги к тобі послали І так сказати приказали: Щоб ти нітрохи не журивсь, Пошлють тобі щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю І швидче в Рим переселивсь. 65. Збери всі човни, що остались, І гарно зараз їх оправ; Придерж своїх, щоб не впивались, І сю Сіцілію остав. Пливи і не журись, небоже! Уже тобі скрізь буде гоже. Та ще, послухай, щось скажу: Щоб в пекло ти зайшов до мене, Бо діло єсть мені до тебе. Я все тобі там покажу. 66. І по олімпському закону Уже ти пекла не минеш: Бо треба кланятись Плутону, А то і в Рим не допливеш. Якусь тобі він казань скаже, Дорогу добру в Рим покаже, Побачиш, як живу і я. А за дорогу не турбуйся, До пекла навпростець прямуйся Пішком, – не треба і коня. 67. Прощай же, сизий голубочок! Бо вже стає надворі світ; Прощай, дитя, прощай, синочок!..» І в землю провалився дід. Еней спросоння як схопився, Дрижав од страху і трусився; Холодний лився з його піт; І всіх троянців поскликавши, І лагодитись приказавши, Щоб завтра поплисти як світ. 68. К Ацесту зараз сам махнувши, За хліб подяковав, за сіль; І там не довго щось побувши, Вернувся до своїх відтіль. Ввесь день збирались та складались; І світу тілько що дождались, То посідали на човни. Еней же їхав щось несміло, Бо море дуже надоїло, Як чумакам дощ восени. 69. [105] Венера тілько що уздріла, Що вже троянці на човнах, К Нептуну на поклон побігла, Щоб не втопив їх у волнах. Поїхала в своїм ридвані, Мов сотника якого пані, Баскими конями, як звір. Із кінними проводниками, З трьома назаді козаками, А коні правив машталір. 70. [106] Була на йому біла свита Із шаповальського сукна, Тясомкою кругом обшита, Сім кіп стоялася вона. Набакир шапочка стриміла, Далеко дуже червоніла, В руках же довгий був батіг; Їм грімко ляскав він із лиха, Скакали коні без оддиха; Ридван, мов вихор в полі, біг. 71. [107] Приїхала, загримотіла, Кобиляча мов голова ; К Нептуну в хату і влетіла Так, як із вирію сова; І не сказавши ні півслова, Нехай, каже, твоя здорова Бува, Нептуне, голова! Як навіжена, прискакала, Нептуна в губи цілувала, Говорячи такі слова: 72. [108] «Коли, Нептун, мені ти дядько, А я племінниця тобі, Та ти ж мені хрещений батько, Спасибі зароби собі. Моєму поможи Енею, Щоб він з ватагою своєю Щасливо їздив по воді; Уже і так пополякали, Насилу баби одшептали, Попався в зуби був біді». 73. Нептун, моргнувши, засміявся; Венеру сісти попросив І після неї облизався, Сивухи чарочку налив; І так її почастовавши, Чого просила, обіщавши, І зараз з нею попрощавсь. Повіяв вітр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею, Як стрілочка, по морю мчавсь. 74. Поромщик їх щонайглавнійший З Енеєм їздив всякий раз, Йому слуга був найвірнійший – По-нашому він звавсь Тарас. Сей, сидя на кормі, хитався, По саме нільзя нахлистався Горілочки, коли прощавсь. Еней велів його прийняти, Щоб не пустивсь на дно ниряти І в луччім місці би проспавсь. 75. [109] Но видно, що пану Тарасу Написано так на роду, Щоб тілько до сього він часу Терпів на світі сім біду. Бо, розхитавшись, бризнув в воду, Нирнув – і, не спитавши броду, Наввиринки пішла душа. Еней хотів, щоб окошилась Біда і більш не продовжилась, Щоб не пропали всі з коша.

Популярные книги

arrow_back_ios