Повія

Мирний Панас

Мирний Панас - Повія скачать книгу бесплатно в формате fb2, epub, html, txt или читать онлайн
Размер шрифта
A   A+   A++
Читать
Cкачать
Повія (Мирний Панас)

Частина перша

У СЕЛI

I

Ще такої зими лютої та скаженої люди не зазнають! Осiнь була дощова: вiд другої пречистої як почалися дошi, та день у день лили – до самого Пилипа. Земля так набралася води, що вже i в себе не приймала. Великими рiчками-озерами стояла та вода по полях та балках; на проїжджих шляхах такi багна – нi пройти нi проїхати. Не тiльки село з селом – сусiди не бачилися одно з другим цiлими тижнями; жили, як у неволi. Осiння надвiрня робота стала. Коли хто мав клуню – молотив собi потроху, прибирав, що дала за лiто кривава праця. Та чи багато тих клунь у Мар'янiвцi? У зборщика Грицька Супруна – одна; у попа – друга; у пана третя; а в останнiх хлiб гнив у стогах. I врожай того лiта негустий удався; тепер осiнь мала й те зогноїти… Болiло хлiборобське серце, дивлячись на свої залитi водою токи, на почорнiлi, припавшi до землi стiжки. У Демиденка у стозi жито росло; у Кнура два стоги мишi поточили; зовсiм скирти розсунулись, розпались – у гнiй повернулись. В Остапенка оселя подiрчавiла – вода у хату лилася: лгав був сеї осенi вкрити, та захопила негода. На людей пiшла пошесть: трясцi, пропасницi… Заробiтку нiякого; грошей немає. У других i хлiба пе стало, та нiде й позичити. Бiда, кара господня! Наймали акафисти, служили молебнi – нiщо не помогало!

Так було аж до Пилипа. Уночi перед заговiнами потягло холодом; у свiту випав невеличкий снiжок. Продержало з тиждень морозом – земля заклякла, як кiстка. Люди й тому радi: зразу кинулися до хлiба. Зягупалiї з досвiтку до пiзньої ночi цiпи мiж стогами, загарчали лопати на токах – шпарко народ узявсь до роботи! Через тиждень – замiсть чорних стогiв жовтiли високi ожереди соломи.

З хлiбом управились, а одвезти у мiсто на базар або на ярмарок куди – колоть же така – нi з двору! Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той – вола розчахнув, а той – разом пару. Хто мав конячку – ще сяк-так, возив потроху. Та чи багато ж тих коней у селi? Мар'янiвщани споконвiку хлiбороби: вiл, а не кiнь – сила у польовiй роботi. Мар'янiвщани кохалися у волах, а не в конях: конем так – поїхати куди, прогулятися, а волом – робити. Шкода скотини, а тут за подушне надавили: овечата, свинi, корови – все за безцiнь пiшло; у волость побрали та там i продали… Народ плакався, бiдкався, бо то ж тiльки першу половину заплачено; з чого ж взяти на другу? Усi носи повiсили. Одна надiя зосталася – Миколаївський ярмарок у мiстi; там як не продати, то хоч пропадай. Люди надiялись та молились, щоб хоч трохи пiдкинуло снiгом, притрусило дорогу: все ж саньми не те що возом, – i для скотини легше, i набрати бiльше…

На Наума потеплiло. Сонце сховалося за зеленi хмари; з полудня вiтер повiяв; зробилась одлига. Продержало так три днi. Проти Варвари почало мотрошити снiжком; до свiту i геть-то його впало. Народ мерщiй шарахнув на ярмарок: хто мав скотину – своєю, а хто не мав – упрохувався в сусiди. Всi виїздили та виходили; всякому треба те продати, друге купити.

Упросився й Пилип Притика до Карпа Здора, свого сусiда й кума. Скинув до його на сани мiшечкiв п'ять жита, один – пшеницi та пiвклунка пшона – увесь лишок, який можна було збути; упросився до кума, та на Варвари раненько й поїхали в город. Виряджала їх сiм'я Здорова; виряджала й Прiська, жiнка Пилипова, не так стара, як застарена, молодиця; прощалася з ними й дочка Пилипова, Христя – дiвка сiмнадцяти лiт. Прiська наказувала чоловiковi солi купити, хоч з пiвпуда; Христя прохала батька привезти з мiста гостинця – хоч перстень, хоч сережки, хоч стьожку яку-небудь…

– Гаразд, добре! Усього навезу! – смiється гiрко Пилип, думаючи бiльше про подушне, за котре вже не раз натякав Грицько Супруненко, нiж про доньчине бажання.

Мiсто вiд Мар'янiвки верстов зо двадцять. Коли удосвiта виїхати, то на обiд саме поспiнеш. Так вони розлiчували; так i в дорогу рушили. Зряику снiжок потроху почав падати, все прибiльшуючи та приспоряючи. Було тихо, а то й вiтрець рушив – почало колесом снiг крутити. Iк обiду таке схопилось, що свiту бiлого не видно! Не вiтер, а буря завiяла, метучи цiлi гори снiгу по землi, вихорючи немов густу кашу у повiтрi. Не стало видно нi неба, нi землi – все то одно непроглядне вiхало… аж страшно, аж сумно стало! Так було з пiвдня на Варвари i цiлий день на Сави. По дворах понавертало такi кучугури, що страшно дивитись; деякi хати зовсiм позаносило, позамуровувало. Мар'янiвка розкинулась на двох сугробах, посеред котрих у долину, мiж густими вербами, лежав ставок. Тепер теї долини й не видно; невеличкi гiлячки височезних верб, мов тирчаки бур'яну, визирають з-пiд снiгу, вулицi забитi-заметенi; по дворах врiвень з хатами стоять страшеннi снiговi баби, i тiльки вiтер куйовдить їх гострi голови. У Притики в дворищi, крайньому вiд царини, – повнi хлiвцi й повiточки снiгу, кругом хати, мов сторожiв, постановило п'ять баб; з верхiв їх вiтер рве й перекидає снiг через оселю; а на димарi повикручувало такi кудлатi барани – i не пiзнати, чи то людське житво, чи навернуло таку кучугуру снiгу?.. На Миколи перестало бити, зате ушкварив мороз – аж кипить, та вiтер так i рве, так i несе з землi… Ще такого страшенно холодного дня нiхто не зазнає! Галки на деревах замерзали i, як шматки льоду, падали додолу; горобцi по повiтках колiли… У церквi, не дивлячись на таке свято, – не дзвонено, не служено: до неї добитися не можна! Народ з самого ранку узявся був за лопати, щоб прогорнути хоч стежку, та нiчого не зробивши, розiйшовся по хатах… Скотина третiй день не напована: глибоко водопiй занесено, та й сама скотина у тяжкiй неволi; з великою силою до неї можна було добратися, щоб укинути оберемок соломи… Вiвцi, телята почали гинути… Ще таких два днi – i нi щетини не зостанеться у селi! Справдилася поговiрка: «Варвара похвалиться, Сава постелиться, а Микола скує!»

Кинулась ранком Прiська вийти э хати – нiяким побитом дверей вiдчинити! Замiстъ сiней Пилип зробив сяку-таку примостку, обкидавши зокола гноєм. Тепер у той захист навернуло повно снiгу! А тут ще, як на те – все топливо вийшло, приварку не стало: нiчим витопити, нi з чого борщу зварити. На велику силу Прiська з Христею одхилили дверi, прогортаючи руками снiг; що не можна було викидати надвiр, вигортали у хату. Снiг розтавав; калюжi текли пiд пiл, пiд пiч, пiд лави; у хатi, як у льоху, стало холодно, вогко… Сяктак дверi вiдчинились. Почали знову вигортати снiг з хати у сiни, з сiней – надвiр. Обидвi ухоркались, аж пiт пройняв. Захист очистили вiд снiгу й закрили плетеним засiком, що порожнiй стояв у кутку. Тепер же треба до соломи якось добитись: не сидiти ж у нетопленiй хатi!! Христя, молодша, кинулась було – та й пiрнула з головою в снiгу. Прiська стала рятувати; пiднявся крикгук… З сусiднiх дворiв те ж саме чулося: i там було не краще. Посеред улицi хтось кричав, лаявся… хтось десь реготався… I смiх, i лихо!.. Насилу Христя вилiзла з кучугури, та знову кинулась – i знову зав'язла…

– Нi, не так, – каже Прiська. – Возьмiмо ночви та ночвами виносимо! узяли ночви. Кругом хати був вiльний проход; помiж бабами ще виднiлись просвiти; у просвiти носили снiг, закидали їх. Не забарилася снiгова стiна вирости кругом хати… Насилу добилися до соломи. Ряден з п'ять її утягла Христя у хату. Прiська зовсiм вибилась з сили, лежала на полу та стогнала… Топлива добули; треба б у погрiб добитись. Попробувала знову Христя – нi, не сiкайся!

– Та хай йому, тому погребовi! Ще трохи там зосталося бурякiв – зваримо борщ; пшоно теж є – буде на кашу, – рiшила Прiська. – Що картоплi нема, то сiлькiсь уже!

Христя затопила в печi; солома зразу запалала, та дим погнало на хату.

– I димар занесло… Оце лихо! – тiльки що сказала Христя, як з грюком цiла копиця снiгу посунулася на припiчок. Христя мерщiй винесла його у сiни. Дим почав клуботатись над припiчком, шукав проходу; снiгу ще кинуло З димаря; це зразу сiпнуло його угору… Слава богу! Солома запалала жаркоясно.

Поки Прiська лежала та спочивала, Христя поралась коло страви… Швидка ця Христя, золотi в неї руки! Не забарилася вона витопити, страви наварити. Коли заткнула верх, тепло пiшло по хатi… А надворi знову розходилося таке, що лихо!

Скачать книгуЧитать книгу

Предложения

Фэнтези

На страница нашего сайта Fantasy Read FanRead.Ru Вы найдете кучу интересных книг по фэнтези, фантастике и ужасам.

Скачать книгу

Книги собраны из открытых источников
в интернете. Все книги бесплатны! Вы можете скачивать книги только в ознакомительных целях.